До мене на горнятко чаю прийшов приятель, ми сіли на кухні і розмовляли про життя. Під час розмови я встав і сказав: «Зараз, я помию посуд і повернуся».
Мій приятель подивився на мене так, ніби я будуватиму космічну ракету. В повному сум’ятті із захопленням у голосі він вимовив: «Я радий, що ти допомагаєш своїй дружині. Я своєї не допомагаю, бо я їй кілька разів допоміг, а вона мене навіть не хвалить. Минулого тижня я помив підлогу – жодного слова подяки».
Я повернувся на своє місце, сів поруч із ним і пояснив, що я не «допомагаю» своїй дружині. Моїй дружині помічник не потрібен – їй потрібен партнер. Я її партнер у хатній роботі. В нас різні функції в цьому партнерстві. А виконання домашніх справ – це не «допомога».
Я не допомагаю своїй дружині прибирати в будинку, тому що я теж тут живу. Тож мені теж потрібно в ньому прибирати.
Я не допомагаю своїй дружині готувати, бо і я хочу їсти. Тож мені теж потрібно готувати.
Я не допомагаю своїй дружині мити посуд після вечері, тому що я теж користувався цим посудом.
Я не допомагаю своїй дружині з її дітьми, тому що це і мої діти, а мій обов’язок – бути їм батьком.
Я не допомагаю дружині прати, розвішувати і складати одяг, тому що це і мій одяг, і моїх дітей.
Я не помічник у цьому будинку – я частина цього будинку.
А щодо похвали, то я запитав свого приятеля, коли він востаннє після того, як його дружина поприбирала в будинку, випрала одяг, змінила постільну білизну, викупала дітей, приготувала їжу, він подякував їй?
Але подякував не мимохідь, а з відчуттям: «Моя дорога, ти – особлива!».
Тобі це не здається абсурдним? А хіба не дивно, що раз у житті помивши підлогу, очікуєш особливого трофею за свої заслуги? Чому? Ти не замислювався про це, друже?
Можливо, ти занадто захопився цією «культурою мачо», яка вважає, що всі домашні справи – це її робота.
Можливо, тебе колись навчили, що все це робиться само собою, що тобі навіть напружуватися не треба? Ну, тоді хвали її так само, як ти хотів, щоб хвалили тебе, такими ж словами і з таким ж почуттям.
Допомагай їй, будь справжнім компаньйоном, а не гостем, який приходить у цей будинок їсти, спати, приймати душ і задовольняти свої потреби. Будь як вдома! У себе вдома.
Справжні зміни в суспільстві починаються з нашим будинків. Вчіть своїх дітей справжнього товариства в родині!
